Порівнювати рівень заробітків українців зараз і 30 років тому непросто. У 1991 році доходи вимірювалися сотнями рублів, зараз – тисячами гривень.

Як змінювалася середня зарплата в 1991-2021 роках

Якщо говорити мовою статистики, то середня зарплата у 1990 році становила 249 рублів. Такою вона залишалася й на початку 1991 року, але вже за підсумками першого року незалежності України середня зарплата зросла до 495,4 руб. Але це зростання нічого не варте, порівнюючи з 1992 роком. Цього року на заміну рублям в Україні було введено в обіг купоно-карбованці. Середня зарплата у країні після цього збільшилася майже у 12 разів – до 5 832,88 крб. Втім добробут населення від того не поліпшився, оскільки ціни зростали значно швидше, ніж доходи. Бо у 1992 році індекс інфляції склав фантастичні 2 100%, а вже наступного року, у 1993-му, - 10 256%!

До того ж були заморожені вклади населення в Ощадбанку, які вже до кінця року повністю знецінилися.

У 1996 році купоно-карбованці замінили на гривню у співвідношенні 100 тис. до 1. Перша середня зарплата у національній валюті по країні склала 125,23 грн. До 2001 року вона зросла більш ніж удвічі – 311,62 грн, а у 2006 році вперше перетнула позначку у тисячу гривень – 1 042,88 грн.

Ще один знаковий рік - 2019-й, коли середня зарплата за рік одразу зросла вдвічі і перетнула позначку у 10 тисяч. Такий стрибок був пов'язаний з тим, що влада одразу вдвічі збільшила зарплатну мінімалку - до 5 тис грн.

Середня номінальна заробітна плата штатного працівника підприємств, установ та організацій у червні 2021 року становила 14 313 грн.

Одне з головних питань для автовласників - вартість бензину. На середню зарплату сьогодні його можна купити в рази менше, ніж 30 років тому. На початку 1991 року літр пального коштував 40 коп. Середня зарплата в Україні становила 249 руб. При таких доходах українець міг купити 622,5 л бензину.

В червні 2021 р. середня номінальна заробітна плата в Україні склала 14 313 грн, а ціна літру 92-го зараз в середньому 29,32 грн. Тобто на одну зарплату можна купити 488 літрів палива – на 134,5 л менше, ніж на початку Незалежності.

Але з висновками, що ми стали жити гірше, поспішати не варто. У 1991 році бензин справді коштував копійки, ось тільки купити його було ніде, майже все паливо тоді продавалося на «чорному» ринку за цінами, які в десятки разів перевищували офіційні.

Більш реально картину відображають ціни, встановлені після проведення грошової реформи і введення гривні. Так, у 1997 році вартість літра бензину складала 0,6 грн. На середню зарплату у 143,09 грн можна було купити 238,5 л. Різко погіршилась ситуація у 1998 році – ціни на паливо підскочили до 2,44 грн, а зарплата залишилася практично та ж сама – 152,83 грн.

У 1999-2005 роках вартість бензину А-95 зростала поступово і залишалася в діапазоні 3,1-3,54 грн. При цьому зарплата зростала вищими темпами: у 1999-му вона була 177,39 грн, а у 2005-му – вже 806,14 грн.

З 2009 до 2014 року літр бензину подорожчав з 6,4 грн до 11,27 грн. А після 2014 року ціна на бензин почала зростати різкими стрибками. Поки що найвища ціна на бензин була у 2019 році – 29,18 грн за літр А-95. Проте й середня зарплата по країні у той період вже перевищила 10 тис. грн, а отже, середньостатистичному українцю вистачало доходів на майже 360 л палива.

Скільки бензину можна купити на зарплату

За роки незалежності України добробут населення поступово підвищувався. Доходи домогосподарств зросли з 332 грн на місяць у 1999 році (з часу введення Держстатом досліджень якості життя українських родин) до 12 432,3 грн у 2020 році, тобто зростання склало майже 3 740%. За цей же період інфляція склала 266%.

Найбільше українці заробляли у 2008, 2014 та 2019 роках, напередодні криз - глобальної фінансової 2009-го, економічної та війни на Сході 2014-го і пандемії 2020 років.

За даними аналітика Центру аналізу публічних фінансів та публічного управління КШЕ Юлії Маркуц, з роками у середньомісячних сукупних ресурсах українських родин збільшується частка грошових доходів.

Якщо у 1999 році вони становили лише 63,8%, то у 2020 році - вже 93,9%. (мал. 2). Тобто частка негрошових доходів - а це різні додаткові блага, як-от нерухомість, подарунки, путівки, а також дохід від ведення господарства тощо - зменшилася в рази.

Основне місце в доходах традиційно займає заробітна плата. Саме частка оплати праці показала найбільше зростання, підвищившись з 34,1 % від загальної суми доходів у 1999 році до рекордного за всі роки показника – 58,8 % у 2020 році.

Ще однією статтею доходів населення є соціальна допомога, страхові відшкодування, компенсації. За всі роки вони стабільно складали третину доходів домогосподарств. Найбільшого значення вони досягли у 1995 році - 39,9% та у 2005 році - 39,7%. Найменша частка спостерігалась у 2019 році - 31% від загальної суми доходів.

Аналогічно доходам за 1999-2020 роки зростали й сукупні середньомісячні витрати українських домогосподарств. Що примітно, до 2003 року українські домогосподарства витрачали більше свого середньомісячного отриманого доходу. Так, у 1999 році сукупний дохід родини складав 332,0 грн, а витрати – 426,5 грн. У 2003 році середні витрати за місяць перевищували отримані доходи на 3,98%. Такий перекіс пояснюється високою тінізацією економіки.

Вирівнюватися ситуація почала тільки з 2004 року, коли середні витрати родини майже зрівнялися із сукупними доходами, їх частка складала 99,1% доходів. Зараз вона суттєво знизилася - до приблизно 76%.

З роками українці почали менше "проїдати" і більше витрачати на непродовольчі товари. У 1999 році на продукти харчування родина витрачала 64,2% сукупних витрат, а на непродовольчі товарі та послуги - лише 29,5%. У 2020 році - відповідно 48,1% та 39,8%.

Сукупні середньомісячні доходи одного домогосподарства, грн

Частка грошових доходів домогосподарств, %

Скільки витрачали українські сім'ї на місяць

Перші роки незалежності запам'яталися гіперінфляцією, коли цінники у магазинах змінювалися чи не щодня. У 1992-1993 р. зростання цін в Україні склало близько 10500%.

Було здійснено декілька спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію. Проте бажаної цілі досягти вдалося тільки у 1997 р., після завершення грошової реформи і впровадження національної валюти – гривні. Тоді інфляція показала нечувано низькі значення – 10,1%.

Знову згадати про стрімке зростання цін українцям довелося у кризові

2008-2009 рр. У 2008 році річна інфляція досягла 25,3%. Суттєво подорожчали продукти харчування – на 22,9%, транспорт – 20,4%, комуналка – на 12,3% тощо.

У 2014 році знецінення гривні спричинило 24,9% інфляції, а у 2015 році її рівень злетів у півтора раза – до 43,3%. Це був найрізкіший стрибок цін, починаючи з 1996 року. У країні подорожчало все: проїзд у транспорті, ліки, харчі (найбільше – овочі, фрукти, найменше – м'ясні і молочні продукти). Платоспроможність українців впала, по суті відкинувши країну назад у 90-ті.

Від початку 2021 року інфляція знову набрала обертів, споживчі ціни в Україні зросли на 8,3%. У Нацбанку прогнозують, що до кінця року споживча інфляція становитиме 9,6%, втім вже зараз річне зростання споживчих цін повернулося до двозначної позначки: у липні воно перевищило 10%, що стало найвищим показником з 2018 р. Тут Україна не вибивається із світового тренду: споживчі ціни стрімко зростають всюди. Наприклад, у США споживчі ціни в річному вимірі зросли на 5,4%, що стало тринадцятирічним максимумом.

Інфляція в 1991-2020 роках

Від початку незалежності курс долара в Україні суттєво зріс. У 1991-ий рік ми ввійшли з офіційним курсом 0,6 руб. за 1 долар. На "чорному" ринку у 80-х за долар давали 4-5 руб., а у 1991 році - вже 25-30 рублів. Але за валютні операції можна було загриміти на нари.

Більш чітку картину щодо курсу долара можна простежити після введення національної валюти. Спочатку гривня була досить міцною - її офіційний курс до долара становив 1,8 грн. Проте у 1998, 2008 та 2014 гривня пережила серйозні падіння.

У серпні 1998 року гривня знецінилася майже втричі. Тиск на валюту спричинила необхідність уряду розраховуватися за держоблігаціями, в тому числі і перед іноземними банками. Свій внесок зробила також паніка населення, яке намагалося «скинути» гривню і купити долари. Як наслідок, курс зріс до 5,1 грн. за долар і залишався майже незмінним наступні 10 років.

Впродовж усього 2014 року гривня продовжувала знецінюватися, зрештою курс обвалився до 15-16 грн. за долар. Крім військових подій на Сході країни, падіння промислового виробництва, зменшення експорту, в цей період почалося очищення банківської системи від проблемних банків. На цьому фоні почався масовий відтік вкладів населення з банків й обмін гривні на долари. Усі ці фактори тиснули на курс. Наприкінці лютого 2015 року курс гривні сягнув історичного мінімуму - понад 30 грн. за долар.

Цікаво порівняти, що б вдалося купити з продуктів на $1 у 1991 році, коли його реальна ціна становила 25 руб., і тепер - із "зеленим" по 26,9 грн.

Що можна купити за $ 1 - на зорі незалежності і зараз

Борщ – не просто традиційна страва для українців, але й індикатор їх купівельної спроможності. За вартістю каструлі борщу можна відслідкувати, як змінювалися ціни на базові продукти. А за 30 років вони змінилися суттєво.

Так, на початку 1991 року 5-літрова каструля борщу за стандартним рецептом обходилася у 2,5 руб. На тодішню середню заробітну плату у 249 руб. можна було наварити майже 100 кастрюль борщу.

Ціна каструлі борщу

Скільки 5-літрових каструль борщу можна наварити на середню зарплату

Безробіття в Україні зростає. За даними Держстату, у 1992 році на обліку в службі зайнятості перебували 171 тис. українців. Зараз Державна служба зайнятості звітує про 319 тис. зареєстрованих безробітних.

З 1995 року Україна стала розраховувати показник безробіття за методологією Міжнародної організації праці — тоді він був зафіксований на рівні 5,6%, а на данный момент — 9,9%. За прогнозами НБУ, до кінця 2021 року безробіття знизиться та в середньому за рік становитиме 9,1%.

Робоча сила в Україні, не дивлячись на підвищення пенсійного віку, скорочується. У 1991 році її обсяг складав 23,8 млн осіб, у 2020 р. – 19,5 млн осіб.

Ринок праці

Напередодні оголошення незалежності України середня пенсія в УРСР становила 103 рублі. Дещо вищою була пенсія за віком – 109 рублів. Виходячи із розміру середньої зарплати на той час - 249 рублів - середня пенсія становила близько 41% від заробітної плати.

Наразі середня пенсія становить 3 778,8 грн, а це 26% від середньої заробітної плати в Україні (у червні вона склала 14 313 грн).

Водночас значна частина пенсіонерів отримує пенсію нижче середньої. Так, для 15,6% з них вона становить менше 2 тис. грн., у 38,3% коливається в діапазоні від 2 до 3 тис. грн. Щомісячно від 3 до 4 тис. грн отримує приблизно кожен п'ятий пенсіонер. Найвищі пенсії, понад 10 тис. грн, мають близько 4%.

По регіонах найвища пенсія зараз у Києві – в середньому 5177 грн., а слідом йдуть Донецька та Луганська області: 4 921 і 4 564 відповідно. Найнижчі пенсії у Тернопільській та Закарпатській областях: 2 927 і 3 000 грн.

В доларовому еквіваленті середня пенсія в Україні становить $140,5. Найвищими в доларовому еквіваленті українські пенсії були у 2013 році, коли в середньому пенсія становила $179. Однак через девальвацію гривні пенсійні виплати суттєво знецінились і на початок 2017 року пенсіонери в середньому отримували вже тільки $67 на місяць.

Натомість нинішнім пенсіонерам значно простіше накопичити на електроніку. У 1991 році кольоровий телевізор радянського виробництва «Славутич» коштував 2 500 рублів. Але для того, щоб стати щасливим власником такого дефіциту, потрібно було стояти в черзі або купувати спеціальні облігації, виплати за якими згодом здійснювались побутовою технікою.

В останній рік життя Радянського Союзу вже можна було вільно купити і імпортний телевізор, але ціни кусалися – заплатити за такий довелося б близько 9 тис. рублів, тобто пенсії більш ніж за 7 років. Зараз хороший телевізор відомого виробника з найпопулярнішою серед українських покупців діагоналлю в 32 дюйми можна придбати орієнтовно за 6,5 тис. грн., тобто менше ніж за 2 середні пенсії.

Нові автомобілі як були малодоступні для пенсіонерів, так і залишились. У 1991 році офіційна ціна популярного тоді ВАЗ 2107 становила 9720 рублів. Тобто для придбання такого авто треба було відкладати всю пенсію майже 8 років.

Зараз автомобілем приблизно того ж класу можна вважати Renault Logan. Він у базовій комплектації коштує 320 тис. грн, а це 85 пенсій.

Середня пенсія в Україні (в доларовому еквіваленті)

Станом на 1991 рік в середньому по Радянському Союзу налічувалось 16,9 млн автомобілів, 59 - на 1 тисячу мешканців країни.

Показники УРСР були трохи гіршими від середніх по Союзу – 58 авто на тисячу мешканців республіки. Загальна кількість «легковушок» на території України тоді становила близько 3 млн або 18% від усіх машин СРСР.

Лідерами за кількістю машин в радянській державі були країни Балтії. Так у Естонії налічувалось 138 авто на тисячу мешканців, а в Литві – 122. Регіональним аутсайдером можна було назвати Латвію, де на 1 тис. жителів налічувалось 89 машин, але за цими показниками країна все рівно суттєво випереджала середні показники Союзу.

Найменше авто на тисячу осіб було в країнах Середньої Азії: по 40 в Узбекистані і Таджикистані та 43 у Киргизстані. «Автомобілезація» Росії була ненабагато вищою за середні показники Союзу: 60 машин на тисячу жителів.

Найдешевшим новим автомобілем у ті часи був знаменитий «запорожець», модель ЗАЗ-968М можна було купити за 3 900 рублів. Популярна «сімка» (ВАЗ-2107) коштувала 9 720 руб, а «дев'ятка» (ВАЗ-2109) – 8 900 руб. Середня заробітна плата на території України в той час становила 249 рублів, а тому на «сімку» треба було відкладати всю зарплатню 39 місяців.

Однак основною причиною невеликої кількості автомобілів в Союзі був тотальний дефіцит. Оскільки машин на всіх бажаючих не вистачало, «щасливці» могли перепродувати куплені в держави автівки у кілька разів дорожче «номіналу».

За рівнем «автомобілізації» Україна несуттєво поступається Росії, де 309 машин на 1 тис. мешканців. Від Західних сусідів Україна відстає суттєвіше: у Польщі 642 авто на 1 тис. жителів, у Чехії – 554, Литві – 536, Угорщині – 390, Румунії – 357.

Кількість авто на 1 тис. жителів

За рік комуналка подорожчала більш ніж на 35%. Тож все частіше і активніше старше покоління ностальгує за радянськими цінами на комуналку, які начебто були не відчутними для сімейних бюджетів. Це відповідає дійсності лише частково.

Наприклад, у 1961 році було встановлено тариф на електроенергію в 4 коп. за квт*год, який не змінювався до кінця 80-х років. Таким чином, у 1989 році квт*год обійшовся б у 0,018% від середньої заробітної плати. Наразі квт*год коштує 1,68 грн, що становить 0,012% від середньої зарплати.

Але середня плата за електроенергію все ж була нижчою, ніж зараз. Причина проста: люди споживали менше електроенергії через значно меншу, ніж зараз, кількість електроприладів.

Нині найбільша частка в комунальних платіжках – це опалення (або газ, якщо опалення не централізоване). За часів СРСР у загальних витратах на комуналку частка опалення була незначною. Плюс треба враховувати, що і метражі, за які сплачувалася комуналка, були меншими: за часів СРСР в середньому на одного українця припадало 18 кв. м житла, зараз - близько 24.

Вартість кубометра холодної води в 70-80-х роках коливалась в межах 7-9 копійок. Зараз в Києві вода обходиться у 25,38 грн за «метр». Таким чином, у 89-му 1 кубометр води обходився у 0,037% від зарплати, а зараз - 0,117%, тобто утричі більше. Але у радянські часи не було особистих лічильників на воду, оплата визначалася за нормами на людину. Тому можливості заощадити, зменшивши споживання, тоді не було.

Були й інші платежі, які зараз здаються досить суттєвими. Наприклад, плата за домашній стаціонарний телефон становила 2,5 рублів на місяць. Для 1989 року це 1,15% від середньої заробітної плати. Окремо слід було оплачувати міжміські розмови. Наразі місячний тариф мобільного оператора обійдеться приблизно у 100 грн на місяць, а це 0,69% від середньої зарплати.

За часів незалежності України вартість комунальних послуг почала регулярно зростати. Наприклад, у 1996 році, після введення в обіг гривні, у Києві потрібно було заплатити:

- за квт*год - 8 коп. (0,064% від середньої зарплати на той час);
- за опалення 1 кв.м житла - 50 коп. (0,399% від зарплати);
- за кубічний метр холодної води - 22 коп. (0,176%).

Наразі витрати такі:

- квт*год електроенергії - 1,68 грн (0,012% від зарплати),
- опалення - 38,5 грн. за кожен метр (0,269%),
- кубометр холодної води - 25,38 грн. (0,117%)

Доля витрат на комуналку у сімейних бюджетах українців за часів незалежності дійсно суттєво зросла.

Так, у радянські часи комунальні платежі за однокімнатну квартиру в СРСР забирали близько 10% від середньої заробітної плати.

За оцінками міністра розвитку громад Олексія Чернишова, в середньому по Україні оплата комунальних платежів за однокімнатну квартиру обходиться у 2 300 грн. А це становить трохи більше 16% від середньої місячної зарплати.

За даними Мінсоцполітики, комунальні субсидії отримують близько 3 млн домогосподарств або майже 18% від усіх українських сімей. А це означає, що для цих 3 млн сімей витрати на оплату послуг ЖКГ є вищими за 15% їх загального бюджету.

Витрати на оплату комунальних послуг однокімнатної квартири (частка від середньої зарплати)

За тридцять років незалежності держава так і не змогла вирішити квартирне питання, яке було успадковане з радянських часів.

У 1991 році в Україні було введено в експлуатацію 14,45 млн кв.м житла. На той час в будівництві вже почався спад. Наприклад, роком раніше, у 1990 році, було здано понад 17 млн «квадратів».

Найбільшими темпами житло в УРСР будували на початку 60-х (час масового зведення «хрущовок»): тоді щорічно здавалося близько 20 млн кв.м. Наприклад, рекордний рік з введення житла в УРСР - 1960-й: тоді в республіці було побудовано 20,83 млн кв.м. Це 25,15% від усього побудованого житла в СРСР при тому, що в УРСР на той час мешкало всього 19,9% населення всього СРСР.

Далі темпи помітно знизилися: в 70-80-роках в експлуатацію вводилось близько 17-19 «квадратів» на рік. Але і це були доволі непогані темпи, принаймні, порівняно з тими, які демонструвала будівельна галузь за часів незалежності.

Наприклад, у 2000-2015 рр в Україні побудували 134,2 млн м2. Виходить в середньому лише по 2,8 кв.м нового житла на душу населення за 16 років (якщо брати середнє населення за ці роки).

Для порівняння: в Росії в 2000-2015 рр побудовано 877,4 млн кв.м або в середньому 6,1 кв.м нового житла на душу населення за 16 років.

Наразі в Україні будується вдвічі менше житла, ніж у радянські часи. У 2020 році в експлуатацію було введено 5,75 млн кв.м житла, що в 2,5 рази менше, ніж у 1991 році. Минулий рік, безумовно, не показовий – на темпи будівництва негативно вплинуло зменшення попиту через епідемію ковіду і локдауни. Менше житла здали в експлуатацію за роки незалежності лише у 2000 році – 5,55 млн кв.м.

А от у доковідний 2019 рік було зведено 11,03 млн «квадратів» житла. Що лише на 23% менше від об'ємів житлового будівництва 1991 року.

Показники 2019 року близькі до максимумів за часи незалежності. Більше житла зводили лише в 2013 і 2015 роках: 11,21 та 11,04 млн «метрів» відповідно.

Тому в Україні й досі існують довжелезні квартирні черги. Найбільша – в Києві, де на поліпшення житлових умов чекають близько 68,2 тис. людей, Львові (близько 28 тис) і Одесі (близько 16 тис). Загалом поліпшення житлових умов потребують близько 1 млн українських сімей.

Забезпеченість житлом, безумовно, покращується. Але дуже повільно. Якщо у радянські часи на одного українця припадало приблизно 18 кв.м житла, то зараз – близько 24.

За підрахунками президента Конфедерації Будівельників України Льва Парцхаладзе, аби вийти на європейський рівень забезпечення сучасним і якісним житлом, де на одного жителя припадає 40 кв.м, треба побудувати мінімум 2 млрд кв.м житлової нерухомості. Такий обсяг з нинішніми темпами наші будівельники зводитимуть 200 років.

Обсяги введеного в експлуатацію житла

Станом на 1991 рік населення України становило 51,94 млн осіб. Свого піку воно досягне у 1993 році - 52,24 млн. Після цього розпочався постійний спад чисельності громадян нашої держави і жодного року за часи незалежності не був зафіксований ріст населення. Наразі населення України (без урахування окупованих територій) становить 41,58 млн осіб.

Динаміка зниження населення спостерігається і в ряді інших держав колишнього СРСР. Населення Латвії зменшилось на 27,7%, Литви - на 24%, Молдови – 10,69%, Білорусі – на 7,1%, Росії (без врахування окупованих територій) - на 2,6%.

Водночас суттєво зросло населення колишніх радянських республік з Середньої Азії: Таджикистану – на 72,5%, Узбекистану – 60%, Казахстану – 12,5%.

Станом на 1991 рік в Україні народилось 630 тис. немовлят, виходячи з кількості населення - це 1213 немовлят на 100 тис. населення.

Смертність того року несуттєво, але перевищувала народжуваність: померло 669,9 тис. осіб, а це 1290 на 100 тис. населення.

У 2020 році було зафіксовано найнижчу народжуваність за останні 10 років: народилось 293,4 тис. немовлят, тобто 706 на 100 тис. населення. Смертність того ж року становила 616,8 тис. осіб, тобто 1486 на 100 тис. громадян.

Частково на дані показники вплинув ковід і карантинні обмеження. Так у 2019 році народжуваність була трохи вища: 740 на 100 тис. населення, а смертність нижча – 1380 на 100 тис.

Разом з тим відбулись і деякі позитивні зміни. Наприклад, суттєво знизилась смертність дітей в перші 5 років після народження. Якщо в 1991 році помирало 19,3 дитини із 1 тис. народжених, то у 2019 році – 8,4. Цей показник покращується всі роки незалежності України.

В країнах ЄС станом на 1991 рік дитяча смертність становила 9,5 випадки на 1 тис. народжених. Наразі цей показник знизився до 3,6 випадків. В Румунії цей показник становить 7,9, Угорщині – 4,9, Польщі – 4.

Також в Україні, порівняно із завершенням радянського періоду, зросла очікувана тривалість життя. Якщо у 1991 році вона становила 69,5 років, то у 2020 році вже 72,35 роки. Тобто середня тривалість життя зросла на 4,1%, або ж на 2,85 років.

Ці показники України трохи нижчі, ніж середні по світу – 72,8. Якщо порівнювати їх із рівнем очікуваного середнього життя в інших країнах Радянського Союзу, то найвищі показники у Естонії – 78,8 років, Литві – 75,9, Латвії – 75,3, Вірменії – 75,1. Найнижчий показник в Туркменістані – 68,2, Таджикистані – 71,1, Узбекистані – 71,7.

Західні сусіди за середньою очікуваною тривалістю життя досить суттєво випереджають Україну. У Польщі цей показник становить 78,7, Словаччині – 77,5, Угорщині – 76,9, Румунії – 76,1.

Приріст населення і тривалість життя

Станом на 1991 рік державний борг Радянського Союзу становив $96,6 млрд. Населення СРСР в той час було 290,1 млн осіб. Таким чином, борг на 1 громадянина Союзу становив близько $333.

Цей борг після розпаду Союзу взяла на себе Росія, щоправда разом зі всіма закордонними активами СРСР. У скільки вони тоді оцінювались - достовірної інформації немає.

Таким чином, Україна розпочала кредитну історію з чистого аркушу. Вже за підсумками 1992 року борг України (зовнішній і внутрішній, державний та гарантований державою) склав $3,1 млрд. Тобто на кожного громадянина держави по $59,4.

Станом на липень цього року сукупний борг України становить 2,51 трлн грн. З цієї суми понад 1,47 трлн припадає на зовнішні борги і близько 1,05 трлн грн – на внутрішні. У доларовому еквіваленті борги України становлять $93,47 млрд. Тобто не набагато менше, ніж був винен кредиторам Радянський союз.

В перерахунку на населення держави (без врахування окупованих територій) виходить, що кожен винен майже $2 248.

Основним кредитором, від якого значною мірою залежать ставки та обсяги інших запозичень, традиційно є Міжнародний валютний фонд. Україна стала членом МВФ у 1992 році. Першу програму кредитування держава підписала із Фондом у 1994 році. Сума виплат за нею становила близько $760 млн.

Загалом співпраця з МВФ здійснювалась за 11 програмами, які передбачали виділення більше 51,5 млрд СДР (спеціальних прав запозичення). Курс СДР коливається, але відповідно до сьогоднішніх показників це було б близько $73,6 млрд. Водночас, оскільки програми співпраці з Фондом, як правило, не виконувались, в дійсності Україна отримала близько $35 млрд. Наразі борг України перед фондом становить близько $10,7 млрд.

Розмір держборгу на одного українця

Станом на 1991 рік українці мали 48,8 млн рахунків в Ощадбанку СРСР або 94% від чисельності населення. Це суттєво більше, ніж в середньому по СРСР, де кількість рахунків становила 77% населення.

Випереджала за цим показником Україну лише Білорусь, де кількість рахунків перевищувала населення (цей показник становив 106%). Найменше заощаджень тримали в країнах Середньої Азії. Так, в Узбекистані, Таджикистані і Туркменістані кількість рахунків була вчетверо меншою за населення.

На початок 1991 року середній залишок на рахунках в банку становив 1 727 рублів, а загалом українці тримали в Ощадбанку 84,3 млрд рублів. В перерахунку на кожного мешканця УРСР сума становитиме 1 623 рублі. Це приблизно 3,3 середні заробітні плати. Значні заощадження насамперед пояснюються дефіцитом товарів: грошей у населення було більше, ніж можливостей їх витратити. Тому залишки осідали на рахунку в Ощадбанку.

Виходячи з того, що офіційний курс становив 60 коп. за долар, на рахунках в доларовому еквіваленті було $2 705 на кожного українця. Та купити долари за офіційним курсом в СРСР було неможливо, а на «чорному» ринку вони в різні роки коштували 4-5 рублів. В 1991 році неофіційний курс американської валюти становив вже 25-30 рублів. Виходячи з нього, на кожного українця припадало орієнтовно $60 заощаджень.

У липні 2021 року на рахунках в банках українці тримали понад 1,439 трлн грн. Разом з тим значну частину заощаджень формує готівкова валюта. Скільки точно її у наших співвітчизників «під матрацом» невідомо, експерти називають суму в $86 млрд, а це 2,3 трлн грн. Однак жодного офіційного підтвердження ці цифри не мають.

Виходячи зі статистики банківської системи, на кожного українця в середньому припадає 34,6 тис. грн на рахунках. Це становить 2,4 середні заробітні плати. В доларовому еквіваленті українці тримають по $1 286 на кожного.

Заощадження українців в банках

Оскільки в різних містах і за різними маршрутами ціна проїзду може відрізнятись, для порівняння ми вирішили взяти вартість проїзду у метро та громадському транспорті (автобуси, трамваї, тролейбуси) в Києві.

Вартість проїзду в СРСР була надзвичайно стабільною. Єдину вартість проїзду в громадському транспорті було встановлено у 1961 році і діяла вона по всьому Союзу з лише незначними виключеннями. Проїзд в метро і автобусі коштував 5 коп., тролейбусі – 4 коп., а трамваї – 3 коп.

Ці ціни протрималися до середини 80-х, а частково і до 1991 року. Так у Києві перше подорожчання відбулось у 1987 році, коли вартість проїзду всіх 4 видах транспорту зрівнялась і становила 5 копійок. Тобто тролейбус і трамвай подорожчали, а автобус і метро залишились на тому ж рівні.

Наступного разу проїзд подорожчав у 1991 році за кілька місяців до проголошення незалежності. Вартість проїзду у всіх видах громадського транспорту підвищилась втричі - до 15 копійок.

Причиною подорожчання проїзду стала стрімка інфляція. Разом з цінами в середині 1991 зросли і показники середньої заробітної плати. Якщо на початку 1991 року вона становила 249 рублів, то на час підвищення вартості проїзду - 495 руб.

Напередодні проголошення незалежності середньої пенсії вистачило б, щоб покататись на метро чи в автобусі 687 разів, а працівник зумів би дозволити собі 3 300 поїздок.

За часів незалежності вартість проїзду у громадському транспорті столиці змінювалась близько 20 разів. Після запровадження гривні у 1996 році ціна на поїздку у метро та в наземному транспорті Києва становила 20 копійок. Найдовший період стабільності цін тривав з 2000 до 2008 року, коли проїзд коштував 50 коп. Однак згодом вартість проїзду на метро підвищилась відразу в 4 рази, а на інші види – втричі.

Вартість поїздки на метро і автобусах в Києві

Наразі вартість проїзду у всіх 4 видах транспорту знову зрівнялась і становить 8 грн. Середня пенсія дозволила б проїхатися у метро 472 рази. Щоправда, варто зауважити, що пенсіонери мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті за умови оформлення картки киянина. Середньої зарплати вистачило б на 1 789 поїздок.